Тацій Олексій Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Олексій Олександрович Тацій
Олексій Олександрович Пєтушков

рос. Алексей Александрович Петушков
Народження 4 (17) березня 1903
Смерть 13 березня 1967(1967-03-13) (63 роки)
Поховання Байкове кладовище
Країна СРСР СРСР
Навчання Харківський технологічний інститут
Вчителі Бекетов Олексій Миколайович
Діяльність архітектор
Праця в містах Харків, Київ
Найважливіші споруди забудова Хрещатика, Київ
Нагороди
Орден Леніна — 1948Орден Трудового Червоного Прапора — 1939Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»Медаль «20 років перемоги у ВВВ» — 1965
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Тацій.
Могила Олексія Тація
Кінотеатр «Київ»

Таці́й Олексі́й Олекса́ндрович (4 (17) березня 1903, Полтава — 13 березня 1967(1967-03-13), Київ) — український радянський архітектор.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 4 (17) березня 1903(19030317) року в Полтаві. Прізвище при народженні — Пєтушков, змінив його 1931 року.

Протягом 1920–1922 років навчався у Вищій художньо-технічній майстерні у Москві.

У 1923 році переїхав до Харкова. У 1929 році закінчив Харківський технологічний інститут. Навчався у академіка архітектури О. Бекетова і професора О. Молокіна. Ще в студентські роки в конкурсі на найкращий проєкт Харківського крематорію у 1928 році отримав 3-ю премію.

Після закінчення навчання до 1933 року працював в Українському науковому інституті споруд в Харкові й одночасно навчався в аспірантурі цього ж інституту. У 1934 році переїхав до Києва і працював в «Цивільпроекті». Одночасно у 1934–1941 роках викладав в Київському інженерно-будівельному інституті. Серед його учнів відомі архітектори В. Гопкало, О. Малиновський, Г. Слуцький, В. Чуприна та інші.

В роки німецько-радянської війни, маючи звільнення від призову, добровольцем пішов на фронт. Воював на Волховському фронті. Після відвоювання Києва повернувся і брав участь у відбудові міста.

У 1944 році взяв участь у конкурсі на проєкт забудови Хрещатика. Після завершення конкурсу, у 1948 році, за участь у розробці проєктів О. Власов, В. Заболотний і О. Тацій були нагороджені орденами Леніна.

У повоєнні роки працював заступником начальника Управління в справах архітектури при Раднаркомі УРСР, директором інституту «Діпросільбуд», і при цьому працював творчо.

Помер 13 березня 1967 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі.

Роботи[ред. | ред. код]

  • Цементний завод у м. Краматорськ (1929–1930);
  • Цементний завод у м. Слов'янськ (1929–1930);
  • Забудова селища «Дослідне» у Харкові (1929–1931);
  • Житлові будинки для Дніпропетровська та міст Донбасу (1929–1934);
  • Житловий будинок на вул. Пушкінській, 40 у Харкові (1929–1934);
  • Виставочний павільйон та Будинок Червоної Армії в Харкові (1932);
  • Будинок Міської ради в Кривому Розі (1933–1934);
  • Житлові будинки у Полтаві (1933–1935);
  • Житловий будинок на вул. Симона Петлюри, 3/25 у Києві (1935);
  • Житловий будинок на вул. Грушевського,9 у Києві (1935; у спів. з О.Бекетовим);
  • Проєкт розпланування с. Чапаєвка Золотоніського р-ну та будівництво клубу, адмінбудинку та стадіону (1935–1936);
  • Критий плавальний басейн Палацу фізкультури у Києві (1936, не зберігся);
  • Будинок відпочинку у Верхньодніпровську (1936–1937)[1];
  • Житловий будинок Марії Демченко у с. Демидів (1936–1938);
  • Павільйон УРСР на Всесоюзній Сільськогосподарській Виставці в Москві (у співавторстві з М. К. Іванченком) (1937);
  • Житловий будинок «Ревтруд», м. Тамбов (Росія) (1939–1940);
  • Конкурсний проєкт архітектурного оформлення Наводницького моста у Києві (1940, не побудовано)[2][1];
  • Критий ринок у Полтаві (1940);
  • Будинок культури у Шполі (1940);
  • Металевий міст у Краматорську (1940);
  • Будинок культури у с. Сингаївка, Київщина (1940);
  • Будинок культури у с. Перекоп Запорізької обл. (1940–1941);
  • Стадіон, м. Костанай (Казахстан) (1941);
  • Розпланування зразково-показового села Демидів (1946–1948);
  • Кінотеатр «Київ» (1946–1952);
  • колгоспний клуб у с. Руська Поляна, Черкащина (1954);
  • Будинок ветерапнів сцени у Пуща-Водиці, Київ (1956–1959);
  • Спальний корпус літнього типу санаторію «Дніпро» у Ялті (1956–1957);
  • Спальний корпус літнього типу санаторію «Харакс» (1957);
  • Спальний корпус літнього типу санаторію «Зміна» у Євпаторії (1957);
  • Спальний корпус літнього типу санаторію «Лузанівка» у Одесі (1957);
  • Будинок проєктних організацій на бульварі Лесі Українки, 26 у Києві (1960–1962; у співавторстві з Борисом Ведерниковим та Михайлом Іванюком);

Розробив серію типових малоповерхових та багатоповерхових будинків для масового будівництва, проєкти сільських площ, клубів.

Нагороди[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Усов С. А. Звітно-творча виставка архітекторів Києва // Архітектура Радянської України. — 1940. — № 9. — С. 29–35.
  2. ↑ Гречина М. І. Ескізні проекту мосту через Дніпро / Архітектура Радянської України. — 1940. — № 3. — С. 37–40.
  3. ↑ Указ Президії Верховної Ради СРСР від 16.09.1939 «Про нагородження організаторів, будівельників та оформлювачів Всесоюзної Сільськогосподарської Виставки».

Джерела[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Тацій_Олексій_Олександрович&oldid=40111056