Однак, сучасний воїн повинен не тільки знати способи точно «доставити» боєприпаси для ураження техніки чи живої сили противника, а й вміти захиститися від ворожих…
Соціологічна група «Рейтинг» нещодавно провела шосте загальнонаціональне опитування «Мовне питання в Україні», котре засвідчило, що «за останнє десятиліття спостерігається стала динаміка зростання кількості тих, хто вважає українську мову рідною: з 57% у 2012 році до 76% у 2022 році». Соціологи дійшли висновку, що однією з головних причин мовної самоідентифікації стала агресія росії проти України у 2014 році та тимчасова окупація Криму й окремих територій Донецької та Луганської областей.
Повномасштабне ж вторгнення 24 лютого спричинило безпрецедентне єднання суспільства: сьогодні абсолютна більшість — 83% за те, щоб українська була єдиною державною мовою в Україні.
Без сумніву, на національну свідомість людини в найактивніший спосіб впливають мовне, інформаційне та культурне середовище. Багато з тих, чиї батьки чи вони самі свого часу покинули Батьківщину і не зберегли рідну мову, перебуваючи під тиском активної ворожої пропаганди, перетворилися на манкуртів, і у складі терористичних військ рф нині ладні нищити своїх близьких і далеких родичі в Україні. Серед воєнних злочинців, котрі вбивали і знущалися над мирними громадянами, сотні нелюдів із українськими прізвищами. Цей список постійно поповнює ГУР МО України на своєму офіційному сайті.
Серед яскравих прикладів цих моральних мутантів: начальник штабу Центру територіальних військ Південного військового округу ЗС рф генерал-лейтенант Михайло Теплинський. Жорсткий командир, що дотримується принципу виконання наказів будь-якою ціною, незважаючи на життя людей та моральні принципи. Народився у 1969 році в м. Моспине Донецької області. Не меншу жорстокість виявляє й командувач далекої авіації ВКС ЗС рф генерал-лейтенант Сергій Кобилаш. Під його керівництвом важкі бомбардувальники здійснювали килимове бомбометання густонаселених районів Маріуполя. Він народився у 1965 році в Одесі…
А пам’ятаєте російського пілота, котрий не побачив нічого злочинного в наказі бомбардувати мирне населення України. При тому, що його батьки живуть фактично в центрі держави — у Кременчуці на Полтавщині… СБУ повідомило, що «літак було збито, а російський пілот потрапив у полон». Його мати Олена Головинська про затримання сина-перевертня дізналася із українських новин.
Тож не дивно, що навколо мови завжди точаться гострі дискусії. Одні справедливо кажуть, що мова — душа народу, інші доводять, що патріотом України можна бути, розмовляючи російською. Утім, викликає подив патріот, котрий навіть не намагається вивчити державну мову.
Тим паче, що мовне питання маніпуляційно експлуатується російською владою та пропагандистами. Чи не всі вторгнення на території сусідніх держав відбувалися під гаслом «захисту прав російськомовного населення».
Загалом, історія московії яскраво демонструє її прагнення знищити мову і культуру поневолених народів, стерти їхню історичну пам’ять, змінити ментальність і повністю зрусифікувати.
Лінгвоцид української мови шовіністичною владою росії триває не одне століття. Московити, а згодом і «великоруси» розуміли, що заборона мови призведе до її нівелювання, заміни іншою, зумовить зникнення нації або втрати її самобутніх рис, виродження та асиміляції.
Ще у 1627 році московський цар Михайло з подання патріарха Філарета видав наказ царя спалити в державі всі примірники «Учительного Євангелія», надрукованого українським освітнім і церковним діячем Кирилом Ставровецьким, «чтобъ та ересь и смута въ мірѣ не была». Усі заборони та утиски української мови, терор щодо інтелігенції й просто її носіїв за чотири століття годі й перелічити. Однак знищити генетичний код українців не можливо.
Уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь впевнений, що «українська мова — основа конституційного ладу, запорука ідентичності нації, невід’ємний атрибут держави, що зберігає свою історичну спадкоємність від давньокиївської доби». У блозі на Facebook він вважає цілеспрямоване нищення української мови складовою політики геноциду проти українців на тимчасово окупованих територіях.
Серед можливих проявів лінгвоциду він називає:
– використання окупаційними адміністраціями лише російської мови для інформування громадян;
– примус до використання російської мови, заборона використання державної мови в публічних комунікаціях, під час спілкування громадян із представниками окупаційних адміністрацій та з іншими людьми;
– застосування лише російської мови як мови інформації для загального ознайомлення та реклами (оголошення, таблички, вивіски, покажчики, зовнішня та інша реклама тощо), демонтаж чи пошкодження носіїв інформації для загального ознайомлення і реклами, виконаних державною мовою;
– створення перешкод, примусове припинення, заборона діяльності ЗМІ, інтернет-ресурсів, що надають інформацію українською мовою;
– витіснення української мови як мови освітнього процесу: повне чи часткове переведення закладів освіти на російську мову навчання, скасування чи зменшення обсягу викладання української мови та літератури як предметів;
– примус до використання російської мови, заборона використання української мови під час проведення публічних заходів, зокрема культурно-мистецьких та просвітницьких;
– обмеження доступу, заборона поширення, знищення літератури, друкованої продукції українською мовою;
– примус до використання російської мови у сфері обслуговування, у т.ч. при наданні інформації про товари і послуги, при наданні медичної допомоги, послуг транспорту та зв’язку тощо;
– інші дії, спрямовані на звуження сфери функціонування української мови.
Акти лінгвоциду української мови завжди супроводжуються погрозами, залякуванням, застосуванням фізичної сили, психологічного тиску, обмеженням волі, викраденням, тортурами, вбивствами, іншими злочинами проти українців. Від імені окупаційних адміністрацій можуть видаватися і поширюватися незаконні акти і документи, що містять докази лінгвоциду.
Тарас Кремінь закликає громадян фіксувати всі злочини окупантів, зокрема і злочини, пов’язані з лінгвоцидом й повідомляти про будь-які дії окупантів або їхніх посіпак — колаборантів, спрямовані на дискримінацію чи репресії проти українців за мовною ознакою, примусове витіснення української мови з публічного простору та суспільного вжитку, заміна її російською) за телефоном: +380635561279 або на електронну пошту: stoplinguacide@gmail.com
Нагадаємо, що 25 квітня 2019 року був ухвалений Закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної», який визначив пріоритетність української мови в понад 30 сферах суспільного життя: у державному управлінні, ЗМІ, сфері освіти, науки, культури, реклами, послуг. Водночас він є достатньо гнучким щодо застосування інших мов поруч із українською і в жодному разі не регулює приватного спілкування.
Нещодавно Верховна Рада України ухвалила законопроєкти № 7273-д, № 7459 та № 6287, що після підписання їх Президентом України заборонять: публічне виконання російських пісень та їхню трансляцію на радіо і ТБ; заборону імпорту видавничої продукції з росії, тимчасово окупованих нею територій України та білорусі; видання і продаж книг авторства громадян рф в Україні. Ці законопроєкти спрямовані на підтримку стимулювання розвитку українського книговидання та книгорозповсюдження.
Заборона також поширюватиметься на проведення гастрольних заходів, учасниками яких є музичні виконавці, які є громадянами держави-агресора, крім тих, які внесені до «білого списку».
Проєкт закону, крім іншого, передбачає збільшення до 40% частки пісень державною мовою при здійсненні радіомовлення, а також збільшення до 75% добового обсягу ведення передач, зокрема новинно-аналітичних блоків, розважальних передач (дикторами, ведучими радіопередач) державною мовою.
Законопроєкт № 6287, зокрема, передбачає виплату компенсацій на оренду приміщень українським книгарням та видачу спеціальних сертифікатів для придбання книг.
Українська можновладці, інтелігенція, діячі мистецтв, артисти позитивно сприйняли ухвалу Верховною Радою цих законопроєктів.
«Я радий вітати заборону на законодавчому рівні російського контенту — пісень, виступів російських артистів та розповсюдження російських книг. Війна довела, що давно вже настав час переходити на україномовний контент. І це має бути закріплено на законодавчому рівні. Ми повинні заміщувати російський контент українським на всіх рівнях: від музики до бібліотек», — зауважив міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко. (МКІП).
Продюсер і телеведучий Ігор Кондратюк був одним із ініціаторів заборони виступів російських артистів в Україні. «Через 271 день після подачі мною петиції на ім’я Президента про заборону виступів російських артистів в Україні сьогодні Верховна Рада одноголосно прийняла Закон № 7273-д. Вітаю усіх, хто з 2014-го року хотів прийняття такого закону! «Борітеся — поборете!» (Тарас Шевченко). Боролися — збороли!» — написав він на своїй сторінці у Facebook.
Тіна Кароль у телемарафоні «Єдині новини» також привітала українців із «можливістю писати нову історію України без раші». «Це питання назрівало вже давно, воно необхідне, це абсолютно правильно, я вітаю нас, і музикантів, і український народ, що ми крок за кроком стаємо незалежними і в айдентиці нації». (НВ).
400 років лінгвоциду української мови московією
- 1627 р. знищення усіх примірників надрукованого в Україні «Учительного Євангелія» Кирила Ставровецького.
- 1688 р. — за наказом Іоакима у величезних багаттях на вулицях Москви спалили «Вінець Христов» Антонія Радивиловського, разом з ним понищили також твори видатних українських богословів — Петра Могили, Лазаря Барановича та Інокентія Ґізеля.
- 1693 р. — російський цар Іван V підписав закон, що забороняв ввозити до Московської держави українські видання.
- 1720 р. — указ Петра І про заборону книгодрукування українською мовою і вилучення українських текстів з церковних книг.
- 1729 р. — наказ Петра ІІ переписати з української мови на російську всі державні постанови і розпорядження.
- 1763 р. — указ Катерини II про заборону викладати українською мовою в Києво-Могилянській академії.
- 1764 р. – інструкція Катерини II князеві Олександру Вяземському про русифікацію України, Прибалтики, Фінляндії та Смоленщини.
- 1775 р. — зруйнування Запорізької Січі та закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях.
- 1780 р. — спалення книгозбірні Києво-Могилянської академії, що збиралася понад 150 років і була однією з найбагатших бібліотек Руси-України.
- 1784 р. — наказ Катерини II по всіх церквах імперії правити службу Божу російською мовою й позбавити український народ власної книги.
- 1804 р. —за спеціальним царським указом усі україномовні школи були заборонені.
- 1847 р. — розгром Кирило-Мефодіївського товариства й посилення жорстокого переслідування української мови та культури, заборона найкращих творів Шевченка, Куліша, Костомарова та інших.
- 1862 р. — закриття безоплатних недільних українських шкіл.
- 1863 р. – Валуєвський циркуляр про заборону давати цензурний дозвіл на друкування україномовної духовної і популярної освітньої літератури: «жодної окремої малоросійської мови не було і бути не може».
- 1864 р. — прийняття Статуту про початкову школу, за яким навчання має проводитись лише російською мовою.
- 1876 р. — Емський указ російського імператора Олександра II про заборону друкування та ввозу з-за кордону будь-якої україномовної літератури, а також про заборону українських сценічних вистав і друкування українських текстів під нотами, тобто народних пісень.
- 1881 р. — заборона викладання у народних школах та виголошення церковних проповідей українською мовою.
- 1892 р. — заборона перекладати книжки з російської на українську мову.
- 1900-й і наступні роки — цензура вилучає з текстів такі слова, як «козак», «москаль», «Україна», «український», «Січ», «Запоріжжя» та інші, які мають український національно-символічний зміст.
- 1910 р. — закриття всіх українських культурних товариств, видавництв, заборона читання лекцій українською мовою, заборона створення будь-яких неросійських клубів.
- 1911 р. — постанова VII дворянського з’їзду у Москві про виключно російськомовну освіту й недопущення уживання інших мов у школах Російської імперії.
- 1914 р. — заборона відзначати 100-літній ювілей Тараса Шевченка; указ Миколи ІІ про скасування української преси.
- 1918 р. — захопивши Київ, московсько-більшовицькі інтервенти за кілька днів розстріляли 5 тисяч осіб, які розмовляли українською мовою, носили український національний одяг або в кого в хаті висів портрет Т. Шевченка.
- 1922 р. — проголошення частиною керівництва ЦК РКП(б) і ЦК КП(б)У «теорії» боротьби в Україні двох культур: міської (російської) та селянської (української), в якій перемогти повинна перша.
- 1938 р. — постанова РНК СРСР і ЦК ВКП(б) «Про обов’язкове вивчення російської мови в школах національних республік і областей», відповідна постанова РНК УРСР і ЦК КП(б)У.
- 1949 р. — XVI з’їзд КП(б)У вкотре засуджує український буржуазний націоналізм, погрожує українським діячам науки та культури, які ще залишилися на волі, вимагає від них таврувати «гнилу культуру буржуазного Заходу» й вихваляти «передову культуру» СРСР.
- 1951 р. — викриття газетою «Правда» «націоналістичних ухилів» в українській літературі (вірш В. Сосюри «Любіть Україну», лібретто опери «Богдан Хмельницький» і т.д.). Студенти Харківського університету відмовилися складати іспити російською мовою. Тоді 800 з них було репресовано, а 33 студентів на закритому засіданні суду було засуджено до смертної кари і розстріляно.
- 1961 р. —XXII з’їзд ЦК КПРС проголосив політику «злиття націй», що по суті означало тотальне зросійщення народів СРСР.
- 1964 р. — агент КДБ пересипає фосфором і спалює частину приміщення Центральної Наукової Бібліотеки в Києві. Вогонь знищує понад 600 тис. томів цінних українських архівних документів.
- 1972–1974 рр. — політичні репресивні процеси проти українських дисидентів. Загалом заарештовано і засуджено кілька тисяч осіб. Серед них: В. Стус, В. Чорновіл, О. Попович, І. Кандиба, Л. Лук’яненко, Ю. Шухевич).
- 1978 — постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про заходи щодо подальшого вдосконалення вивчення і викладення російської мови в союзних республіках» («Брежнєвський циркуляр»).
- 1979 р. — Ташкентська конференція «Російська мова — мова дружби і співпраці народів СРСР» накреслила нові заходи щодо російщення неросійських народів.
- 1979 р. — у Брюховицькому лісі під Львовом вбито композитора і співака Володимира Івасюка, пісні якого мали виразно український національний колорит.
- 1984 р. — початок в УРСР виплат підвищеної на 15% зарплатні вчителям російської мови (як порівнювати з учителями української мови).
- 1984–1985 рр. — у концтаборах було замордовано Юрія Литвина, Валерія Марченка, Василя Стуса, Олексу Тихого.
- 1989 р. — постанова ЦК КПРС про «законодавче закріплення російської мови як загальнодержавної».
- 1994 р. — намагання надати російській мові статус офіційної в незалежній, вільній, суверенній, самостійній Україні.
- 1995 р. — заборона української організації УНА-УНСО без суду.
- 1998–2001 роках — інтенсивна русифікація інформаційного простору України. Державну мову з преси витіснила мова сусідньої країни, і співвідношення між україномовною та російськомовною пресою становить 1:10.
- 2012 р. — ухваленя Верховною Радою України проєкту Закону «Про основи державної мовної політики», який загрожує значним звуженням сфери використання української мови у ключових сферах життя в більшості регіонів України.
- 2014 р. — в окупованих рф громадах Донецької області школи переводять повністю на російську мову.
- 2016 р. — після окупації росією Криму зачинено україномовні школи, залишилася лише одна україномовна школа.
- 2020 р. — в окупованих росією громадах Донецької області уроки української мови та літератури прибирають із програми.
- 2022 р. — на території громад Донецької та Луганської областей, які були тимчасово окуповані російськими військами, впроваджено русифікацію закладів освіти, з усуненням викладання української мови, української літератури та історії України.
(Ніна Вірченко, «Документи про заборону української мови», Вікіпедія ).
